Анна Буткевич - Селяві

так, я навпіл уся, навскосИ, все це дивно

і хвилини висять, обіймають годинник

я до болі сумна, вся вода не питна

і дорога чужинна



та, знаєш, хочеться жити так не передати

посадити з ним квіти, волошку і мяту

перейти цю межу, у небес попрошу

знов щасливою стати



се ля ві

я в сутінках шукаю сонце

а знати хочеться напевно

що просто будемо живі

до старості



се ля ві

і як би важко не було б це

завждИ після тогО, як темно

знаходяться шляхи нові